В Україні, як і в більшості демократичних країн, розірвання шлюбу можливе в тому числі за умови взаємної згоди чоловіка та дружини, якщо це не порушує істотних інтересів одного з них чи інтересів неповнолітніх дітей.
Стаття 109 Сімейного кодексу України передбачає можливість розірвання шлюбу між подружжям, яке має дітей, у спрощеному порядку, а саме в порядку непозовного цивільного судочинства (окремого провадження, згідно з ч. 3 ст. 293 Цивільного процесуального кодексу України). Але, щоб суд міг розглянути справу про розірвання шлюбу в окремому провадженні, мають бути наявні такі умови:
- подружжя має спільне бажання розірвати шлюб, яке виражається в поданій до суду відповідній спільній заяві;
- між подружжям вирішені всі питання, пов'язані з місцем проживання дітей, забезпеченням умов їхнього життя, а також їх вихованням;
- після розірвання шлюбу не будуть порушені особисті та майнові права жодного з подружжя, а також права дітей.
Таким чином, дозвіл на розлучення за взаємною згодою чоловіка та дружини ґрунтується на договірній теорії шлюбу: основою шлюбу є договір, отже, його можна припинити в будь-який час за погодженням сторін. Згідно із статтею 21 Сімейного кодексу України заявниками в цій справі є тільки подружжя — особи, які перебувають в офіційно зареєстрованому шлюбі. До суду подається спільна заява подружжя про розірвання шлюбу, до якої має бути доданий письмовий договір про те, з ким проживатимуть діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто проживатиме окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей. Згідно з п. 8 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 р. № 11 з метою захисту інтересів неповнолітніх дітей суд має перевірити зміст письмових договорів, які подружжя подає під час розгляду справи про розірвання шлюбу. Відповідно до статті 109 Сімейного кодексу Україниподружжя має право подати письмовий договір, у якому передбачити:
- з ким із них проживатимуть діти;
- яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той із батьків, хто проживатиме окремо;
- умови здійснення ним права на особисте виховання дітей.
Крім того, подружжя має подати до суду договір про розмір аліментів на дитину (дітей). Законодавець додатково передбачив у ч. 2 ст. 109 Сімейного кодексу України обов'язкову нотаріально посвідчену форму для договору між подружжям про розмір аліментів на дитину. Суд також має перевіряти дотримання нотаріального посвідчення такого договору, оскільки в ньому сторони (подружжя) передбачають способи виконання обов’язку утримувати дитину тим із батьків, хто проживає окремо від неї. Сторони передбачають у договорі також порядок, умови та форми (грошова і (або) натуральна) надання утримання одним з батьків. Після відкриття провадження у справі суд вирішує питання про залучення до справи дітей. При цьому суд визначає доцільність участі дітей у судових засіданнях, зважаючи на вік, психічний стан дітей та інші чинники, що мають значення. Для забезпечення інтересів дітей є обов'язковою участь у справі представника Служби у справах дітей. Участь заявників у розгляді справи слід також визнати обов'язковою, адже відповідно до ч. 3 ст. 109 Сімейного кодексу України суд повинен встановити, що подана заява відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права.
Для ухвалення рішення про розірвання шлюбу суд встановлює, що:
- заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка;
- після розірвання шлюбу не будуть порушені особисті та майнові права жодного з подружжя;
- після розірвання шлюбу не будуть порушені права дітей цього подружжя.
Розгляд судом справи про розірвання шлюбу в окремому провадженні зазвичай закінчується ухваленням судового рішення про розірвання шлюбу між подружжям (чоловіком, дружиною). Слід також зазначити, що згідно з ч. 7 ст. 294 Цивільного процесуального кодексу України при ухваленні судом рішення судові витрати (судовий збір та витрати, пов'язані з розглядом справи) не відшкодовуються, якщо інше не передбачене законом. рішення суду в такій справі набирає законної сили за загальними правилами (ст. 273 Цивільного процесуального кодексу України).
Остання зміна сторінки: 30-08-2019 13:18